Вираження зручності як обіцянка, зрозуміла кожному.
У 1975 році було оголошено політику розвитку TA-Q-BIN, і команда, до складу якої входили молоді люди, працювала, щоб втілити її в життя. Коли він розпочався 20 січня 1976 року, він був спрямований на регіон Канто та мав такі умови, як довжина, ширина та висота в межах 1 метра, вага до 10 кг і оплата 500 ієн. Це початкові умови, а не поточні умови обслуговування.[1]
Azchael ／ Wikimedia Commons ／ CC BY 2.0
Звуження умов спрощує прийняття рішення між акцептантом і запитувачем. У системі, де всі пакети приймаються шляхом індивідуальних переговорів, потрібно більше часу, щоб отримати цінову пропозицію, і деякі люди здаються, перш ніж скористатися послугою. Завдяки чіткому переліку предметів, які потрібно обробляти, процес замовлення одного товару стане легшим і стане частиною повсякденного життя.
У річному звіті за 2016 рік політика розвитку TA-Q-BIN перераховується як мислення з точки зору користувача, орієнтація на широке коло клієнтів і досягнення як однакового обслуговування, так і зниження витрат.[3] Дизайн не дає можливості залишити ввічливість і ефективність окремим відділам.
Згідно з історією компанії, загальнонаціональна мережа на рівні префектури була завершена в 1991 році.[2] З самого початку це не дійшло до всієї країни відразу. Для користувача можливість надіслати щось залежить не лише від місця, де це прийнято, але й від системи на стороні одержувача.
У цьому полягає проблема якості в сфері послуг. Навіть якщо перша контактна особа буде доброзичливою, якщо обіцянка буде втрачена під час сортування, транспортування чи доставки, клієнтський досвід буде поганим. Робота з розвитку мережі полягає не лише в тому, щоб збільшити кількість баз, але й у тому, щоб люди в різних місцях могли виконувати ту саму обіцянку.
DENІнтерпретація ЯМАТО ДЕН
Послідовні сервісні обіцянки роблять послугу легшою у використанні.
Початківцям важче користуватися послугами, які кожного разу мають різні комісії, цілі та запити. Під час створення стандартів, які можна стандартизувати, необхідно також вирішити, хто прийматиме рішення щодо винятків. Це спосіб гарантувати, що зручність не залежить лише від доброї волі тих, хто на місці.